ЗАСІДАННЯ ПРЕДМЕТНО-МЕТОДИЧНОЇ КОМІСІЇ ВЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ

      

Останні дні прогулюється луна по порожніх шкільних коридорах. Дерева квапляться зловити і віддрукувати на своїх листочках сонячні відбитки. Цвітуть жоржини. Ще кілька днів і осінь вступить у свої права… А це означає, що вчителі зустрічатимуть своїх вихованців.

«Навчання в умовах війни: готуємося до нового навчального року»,- тема засідання предметно-методичної комісії вчителів початкових класів, яке відбулося 25 серпня. Перед початком роботи педагоги провели вправи «Знайомство по-новому» та «Знову в школу». Саме ці завдання дали можливість подивитися на себе та колег по-іншому, поділитися асоціаціями до слова «літо», тим, що наповнює нашу «Ресурсну скриньку», додає сили працювати.

Визначили, що цьогоріч для закладів освіти активними залишаються питання:

-         створення безпечного освітнього середовища;

-         здійснення заходів щодо мінної безпеки;

-         забезпечення комфортних умов для учасників освітнього процесу;

-         поліпшення якості освітньої діяльності.

Обговорили питання «Спочатку безпека – потім навчання» (рекомендації від ДСЯО “Безпечне освітнє середовище: нові виміри безпеки”). Це і про безпечний фізичний простір для перебування учнів та працівників, і про організацію безпечного та безперешкодного пересування по школі, і про протоколи безпеки, і про емоційний стан учасників освітнього процесу, і про налагодження та підтримку партнерства з батьками, а також поділилися електронними ресурсами з теми.

Наступне питання, яке стоїть перед освітянами – це «Адаптація під кулями: як допомогти дітям адаптуватися до школи під час війни». Спілкувалися  не лише про адаптацію першокласників, а й про дітей ВПО. Колеги поділилися досвідом навчання таких дітей з минулого навчального року, наголосили, на що варто звернути увагу, як спілкуватися з дітьми та батьками, а також діагностиці навчальних втрат у новоприбулих дітей.

Говорили про  «Реалізація академічної свободи вчителя НУШ: змістові домінанти і практичні навички». Так розкриваючи питання  «Календарно-тематичне планування: як ефективно спланувати освітній процес», наголосили, на що варто звернути увагу: відповідність плану Державному стандарту загальної середньої освіти, відповідність очікуваним результатам навчально-пізнавальної діяльності учнів згідно навчальним програмам з предметів (курсів), відповідність структури й обсягу календарно-тематичного плану освітній програмі закладу освіти, робочому навчальному плану, забезпечення компетентнісного підходу у викладанні. Варто також звернути увагу на навчальну літературу. Вона повинна мати гриф Міністерства освіти та науки України.

«Виховна робота: плануємо і реалізуємо» - наступне питання засідання. Тут у нагоді став допис із соціальної мережі:

«Виховний план – необхідність сучасності чи пережитки минулого?!

Із впевненістю можу сказати, що сучасна школа по вуха застрягла у величезній кількості непотрібних паперів і виховний план це ще одна не потрібна річ в сучасній школі. Жодного актуального документа, який регулює це питання просто не існує.

Загальні засади ведення діловодства у школі містяться в Інструкції з діловодства у ЗЗСО (наказ МОН від 25.06.2018 № 676 «Про затвердження Інструкції з діловодства у закладах загальної середньої освіти»). Але в Інструкції з діловодства немає переліку обовʼязкової для закладів освіти ділової документації. Натомість є примірний перелік документів. На основі цього переліку заклад освіти формує номенклатуру справ.

Наказ МОН від 10.05.2011 № 423 «Про затвердження єдиних зразків обовʼязкової документації у загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності» не містить інформації про виховний план. Примірний перелік документів, які створюють під час діяльності закладів ЗСО, із зазначенням строків зберігання міститься у додатку до листа-розʼяснення МОН «Щодо застосування окремих положень Інструкції з діловодства у закладах загальної середньої освіти» від 03.10.2018 № 1/9-596. У ньому визначені лише два плани: річний план роботи закладу та робочий навчальний план закладу.

І звичайно ж Концепція НУШ (с. 19-20) ухвалена рішенням колегії МОН від 27.10.2016. «Ми пропонуємо вживати поняття «освіта», «освітній процес» в їх сучасному розумінні, що охоплює навчання, виховання і розвиток. Виховний процес буде невідʼємною складовою всього освітнього процесу… Виховання не буде зведено лише до окремих «занять із моралі». Виховання сильних рис характеру та чеснот здійснюватиметься через наскрізний досвід».

Тому учителі початкових класів вирішили змінити підходи до виховного плану.

«Перший урок – це частинка життя, а не урок у розкладі» - тема розмови у дружньому колі. Учительки поділилися своїм баченням першого навчального дня, на якому мають приділити увагу безпеці, комунікації, патріотичному настрою, пам’яті та вдячності, символіці та здоров’ю.

На завершення відбулася дискусія з сертифікованими експертами із сертифікації учителів початкових класів: «Сертифікація: шлях сміливих і успішних», під час якої члени предметно-методичної комісії могли задати питання  щодо етапів проходження сертифікації, а також щодо практичної частини.

Для рефлексії провели вправу «Валіза, м’ясорубка та смітник», під час якої колеги поділилися, що візьмуть із собою, що ще обміркують, а що викинуть у смітник.

З ДНЕМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ!

 

День Незалежності України - день, коли наша країна здобула свою свободу і суверенітет. Це день, коли ми пишаємося нашими героями, які відстоювали нашу землю від ворогів. Це день, коли ми вшановуємо нашу історію, культуру і традиції. Це день, коли ми демонструємо нашу єдність, солідарність і патріотизм. Це день, коли ми мріємо про майбутнє, яке будемо будувати разом. Це день, коли ми кажемо всьому світу: "Ми - українці, і ми - незалежні!"

З Днем Незалежності, Україно!

Слава Україні!

З ДНЕМ ДЕРЖАВНОГО ПРАПОРА УКРАЇНИ!

 

23 серпня щорічно, починаючи з 2004 року, в Україні вшановують один з трьох ключових державних символів – синьо-жовтий стяг. Це також національний символ. Символ нашої української ідентичності. Символ боротьби за волю.

Синьо-жовте поєднання утвердилося як українські національні кольори під час європейської «Весни народів» у 19 столітті. Але загалом ця символіка з нами зі значно давніших часів.
Поєднання блакитного тла та жовтого малюнку зустрічається в символіці українських населених пунктів, починаючи з часів Русі. Козаки використовували синє тло та малювали жовті хрести, небесні світила та зброю на полкових і сотенних знаменах.

Під час хвилі європейських революцій 1848 року, названої «Весна народів», синьо-жовтий стяг утвердився вже як прапор українського народу. Тоді, у червні 1848-го, таке знамено вперше підняли над ратушею у Львові.
На Наддніпрянщину, яка була в складі Російської імперії, синьо-жовтий прапор як символ української національної боротьби прийшов після подій революції 1905–1907 років. А вже за десятиріччя, у 1917-му, він став офіційним стягом української державності. Під синьо-жовтими прапорами відбувалися маніфестації українців. З ними українські воїни 100 років тому вирушали в бій. У квітні 1918-го синьо-жовті прапори підняли над кораблями Чорноморського флоту у Севастополі.

А після втрати незалежної української держави синьо-жовтий прапор залишався символом національної боротьби та спроб відновити державність у різних регіонах України.
Навіть в радянській Україні були спроби піднести національний прапор. 1 травня 1966 року над будинком Київського інституту народного господарства у Києві (нині Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана) замість червоного прапора зранку височів синьо-жовтий. Студент Георгій Москаленко та робітник Віктор Кукса, які це зробили, планували викликати неабиякий резонанс – прапор мали побачити студенти і робітники заводу «Більшовик», що зранку збиратимуться в колони на першотравневу демонстрацію. Через 9 місяців КГБ знайшов сміливців. Вони отримали відповідно 3 та 2 роки таборів суворого режиму.

22 січня 1973-го в Чорткові на Тернопільщині Володимир Мармус із вісьмома товаришами вивісив 4 національні прапори.
26 квітня 1989-го у Львові під українським прапором відбувся мітинг пам’яті жертв Чорнобильської трагедії, а 22 травня того ж року – Шевченківське свято в Києві. 23 березня 1990 року він з’явився над Тернопільською міськрадою; 3 квітня – над Львівською ратушею; 24 липня – урочисто піднятий над Київською міською радою.

4 вересня 1991 року національний синьо-жовтий прапор замайорів над Верховною Радою України. А за кілька місяців, 28 січня 1992-го, ВРУ офіційно затвердила його Державним Прапором України.

Відтоді український прапор піднімали над Еверестом. Він майорів на зустріч антарктичним вітрам на станції «Академік Вернадський». Літав у космос з Леонідом Каденюком. Вертолітним ронделем на фюзеляжі пролітав над смарагдовими джунглями Конго в складі миротворчої місії. Піднімався на п’єдестал разом з олімпійськими чемпіонами, починаючи з 1996 року. Стрічками майорів на куртках і рюкзаках протестувальників під час Революції гідності. Нескорено йшов на зустріч солоним вітрам та російським окупантам на тральщику «Черкаси» в Криму. Сьогодні прапор – з нашими військовими на їхніх плечових шевронах, у рюкзаках та на позиціях. Вони бережно підписують його своїми позивними побратимам на пам’ять. Він майорить над вільними і звільненими містами України. А українці на окупованих територіях чекають, коли він знову з гордістю розвіватиметься у їхніх містах, селищах та селах.

За матеріалами

Українського Інституту національної пам’яті